Хто несе політичну відповідальність за ''Північний потік''?

Розмови навколо побудови Північного потоку-2, який здатний залишити українську ГТС порожньою, виходять за рамки професійного обговорення, гостро зачіпаючи питання політичного вибору.

Починаючи з 2002 року в Україні точилися дискусії щодо створення Міжнародного газотранспортного консорціуму за участі російського Газпрому.

За пропозицією БЮТ, 06.02.2007 року Верховна Рада навіть прийняла закон, яким заборонила приватизацію української труби (наприклад через створення міжнародного газотранспортного консорціуму).

Після початку будівництва Північного та Південного потоку Росією, ідея приватизувати українську трубу продовжувала критикуватись з боку Юлії Тимошенко, хоч йшлося вже не про російських, а саме про європейських інвесторів.

Наприкінці лютого 2018 року керівник Батьківщини та її однопартійці кинулися в останню атаку на спробу врахування європейських інтересів у приватизації української ГТС, заявляючи, що труба коштує велетенську цифру – близько 300 млрд доларів.

Через місяць після цієї дискусії, наприкінці березня, у Німеччині надали дозвіл на побудову Північного потоку-2 і тепер виникає питання, чи усвідомлює Тимошенко свою політичну відповідальність у випадку спорожніння української газової труби?

Звичайно, станом на сьогодні багатьом здається, що Юлія Володимирівна завжди була категоричним противником приватизації української ГТС, але google допоможе переконатися, що це не так.

21.02.2008 року на переговорах з Олексієм Мілером Юлія Тимошенко прямо запропонувала повернутися до створення міжнародного газотранспортного консорціуму, тобто до приватизації української ГТС.

Тому на мою думку, її позиція коливалася від заборони приватизації до пропозиції приватизувати ГТС у залежності від посади самої Тимошенко – при владі вона чи в опозиції.

На фото – ті самі переговори у 2008-ому, де Тимошенко пропонувала Газпрому повернутися до переговорів про створення міжнародного газотранспортного консорціуму.