Тема безпеки в Україні останніми роками є надто актуальною, констатує газета «День». Війна, яку розв’язала Росія проти України – це надсерйозний виклик не лише для Києва, але й для всього цивілізованого світу. Якими були етапи підготовки Росії до війни з Україною? Як потрібно було реагувати на агресію в 2014-му? Наскільки НАТО ефективно протидіє посиленню Росії? Про це розповідає читачам газети голова СБУ у 2003–2005 роках Ігор Смешко. Він нагадує, що Росія – це історично імперська держава з абсолютно авторитарною формою правління, яка за всю свою історію не знала будь-яких демократичних форм управління. Це держава, для якої її кордони важливіші, аніж життя її громадян. Після військової угоди з Українською Козацькою Державою 1654 року, відносно слабка московська держава за допомогою України поступово перетворилася на імперію. З того часу українці, надаючи людські, культурні, державотворчі ресурси, брали активну участь у розбудові Російської імперії, яка визнавала лише розширення кордонів і силу. Тому змусити сьогоднішню Росію до поступок можна у разі, якщо вона матиме справу з відповідним союзом держав, які є еквівалентною силою, не меншою за російську, наголошує експерт.
«Чому з «Молота» хочуть зробити ковадло?» – у статті під таким заголовком військові та експерти газети «День» аналізують причини трагічного випадку вибуху міномета на рівненському полігоні. Видання констатує, що навколо цього та подібних йому інцидентів точаться палкі дискусії поміж умовно двома таборами експертів. Один із них вважає, що причиною надзвичайної події із мінометами, причому не лише із «Молотом», є недосконалості систем озброєнь чи використання під час їхнього виробництва неякісних, невідповідних матеріалів. А їхні опоненти переконані: попри очевидну ймовірність якоїсь технологічної вади, головною причиною більшості мінометних трагедій є порушення правил безпеки під час бойового застосування й загалом експлуатації згаданих зразків озброєнь. На жаль, як констатує видання, чимало українців дослуховуються до поверхово-емоційного, так би мовити, спрощеного аналізу таких ситуацій, зокрема й рівненської драми, де всі «шишки» безапеляційно насипають на «Молот», який вже встигли обізвати «убивчим».
У липні розпочалися останні 6 місяців, протягом яких усі державні та комунальні газети повинні реформуватись. Це означає, що ці ЗМІ мають вивести із числа засновників державні і комунальні підприємства та здійснити перереєстрацію. На втілення цієї реформи було відведено 3 роки і до кінця цього періоду залишилося менше ніж 6 місяців. Однак, за даними Дежкомтелерадіо, станом на 1 липня 2018 року реформувались лише 31% комунальних та 17% державних видань. Які перспективи в пересічних громадян і далі читати комунальні та державні видання, розповідає газета «Голос України». Заголовок публікації – «Реформа преси: маємо загрозу зникнення понад 500 видань».
Уряд призначив пробний перепис населення на 2019 рік. Провести його мають в Оболонському районі столиці й Бородянському районі Київської області. Однак, як наголошують експерти «Газети по-українськи», загальнонаціональний перепис найближчим часом проводити не варто. Через війну й хаотичний рух населення з окупованих територій результати будуть недостовірні. Але перепис має й плюси, зазначає видання. Бо відсутність реальних цифр щодо кількості населення – додаткова лазівка для корупціонерів.
Сучасний науковий світ буквально розриває дискусія про якість наукових досліджень, достовірність дослідницьких практик, чистоту експерименту, плагіат і недоброчесність. Як пише газета «Голос України», солідні мужі, доробок яких вимірюється сотнями наукових публікацій, і науковці-початківці, що роблять лише перші кроки в науці, чиновники від науки і наукова громадськість сьогодні висунули один одному величезний обсяг справедливих і фейкових звинувачень, які можуть призвести до розколу великого інституту національної науки й освіти, припинення наукових досліджень, деформації їхніх основних функцій – торувати дорогу до істини, а від неї й до практики. Головною проблемою дискусії, як наголошує видання, є академічна недоброчесність, а в її центрі – феномен плагіату, в якому звинувачують чи не кожного, хто наблизився до захисту кандидатської чи докторської дисертації.
