Польові дослідження українського реваншу: приклад Ківалова
Зараз немає в Україні більш популярного слова, ніж "реванш". Проросійський реванш – дійсно реальна загроза і проблема, але затертість цього слова бездарними політичними популістами, або ж самими реваншистами під масками миротворців нівелюють рівень загрози у свідомості громадян.
Між тим реванш – це не красиві слова в телестудіях, не передвиборча риторика і не дешевий пафос. Реванш – це біда. І, в першу чергу, це стосується роботи реваншистів на місцях – вкорінених "князьків" у регіонах України.
Яскравий приклад – це всім відомий "підрахуй" Сергій Ківалов, що рік за роком уникає відповідальності за свою антиукраїнську діяльність, корупцію та зневагу до всього українського. Ця людина вчергове балотується по мажоритарному округу в Одесі, на повну використовуючи наявний у нього адміністративний ресурс.
У вівторок 3 липня українські націоналісти, відповідаючи на чисельні звернення студентів, прийшли до місцевого МГУ (Міжнародний Гуманітарний Університет), у якому ватник Ківалов досі значиться "президентом", щоб викрити існуючий там його тіньовий штаб. Вони прийшли із законними вимогами та намірами – протидіяти використанню Ківаловим студентів і працівників навчального закладу в якості примусової агітаційної сили.
Те, що з року в рік, від виборів до виборів робить Ківалов, прямо суперечить статті Кримінального кодексу про зловживання владою та службовим положенням. Але це всього лише згідно букви закону. Згідно ж справедливості та питань честі – дії Ківалова вже давно перейшли межу національної зради та злочинів проти українців.
Ми завжди діємо всіма доступними засобами. Від юридичних до реально дієвих. Юридичний крок протидії Ківалову був зроблений – є звернення до правоохоронців. Від цього його можуть врятувати зв'язки та наскрізь прогнила система нашої влади. Але хто врятує ватного мерзотника від реальних дій українців, котрим набридли його витівки? Питання поки що залишається відкритим.
Реваншу не буде!
