2125
Чи обійдеться Росія без України
— Енергетика
Після програшу “Газпрому” в Стокгольмському арбітражному суді за позовами “Нафтогазу” Росія активізувала зусилля у просуванні проекту будівництва магістрального газопроводу “Північний потік – 2”. Гучніше зазвучали й голоси противників цього проекту. Для України реалізація цього проекту означає припинення епохи транзиту російського газу в Європу і, відповідно, втрату близько 3 млрд доларів на рік. Таку цифру озвучував глава НАК “Нафтогаз” Андрій Коболєв. Еквівалентну суму – близько 80 млрд грн – Україна щорічно витрачає на субсидії. Але грошові втрати – це тільки частина можливих втрат. Крім економічних проблем експерти пророкують також екологічні й політичні. Причому не тільки для України. І найближчі місяці мають показати, чи варто до них серйозно готуватися, пише Сегодня.
Договір з Україною з Росією на транзит газу в Європу закінчується в кінці 2019 року. Оскільки після програшу в Стокгольмському суді ображений “Газпром” заявив, що не має наміру продовжувати договір на невигідних для себе умовах, Росії необхідні інші шляхи доставки газу в Європу. Про “Північний потік – 2” говорять як про “трубу”, яка здатна повністю замінити українську газотранспортну систему. Але такі заяви навряд чи відповідають дійсності.
Чи обійдеться Росія без України
Сьогодні у “Газпрому” є кілька шляхів постачання газу в Європу. Але більшість із них, попри невдоволення російської компанії, проходять через Україну.
Газопровід з неактуальною сьогодні назвою “Братство”, або “Уренгой – Помари – Ужгород”. Основний за потужністю транспортний коридор з пропускною спроможністю понад 100 млрд кубометрів газу нарік, який йде через Україну до Словаччини, а звідти – в Австрію, Італію, Угорщину та інші країни Південної Європи.
Газопровід “Ямал – Європа”. Теж проходить через Україну, але північніше: в Білорусь, Польщу і Німеччину. Максимальна потужність – 33 млрд куб. м на рік.
Ще є газопровід, який веде газ в Молдову і Румунію – також через територію України. Всього на територію України газ надходить по 22 магістральних трубопроводах, а виходить з України в європейські країни по 15. Основні поставки російського газу в Європу йдуть саме через Україну. У 2017 році вони склали 93 млрд куб. м. А за чинним договором з Росією, повинні становити не менше 110 млрд куб. м на рік. А взагалі, пропускна спроможність української газотранспортної системи на кордоні в РФ – 288 млрд кубометрів на рік. Плюс найбільший у Європі обсяг газових сховищ.
В обхід України російський газ надходить в основному по двох гілках “Північного потоку”, які йдуть по дну Фінської затоки і Балтійського моря до Німеччини. Їх максимальна пропускна спроможність – 55 млрд кубометрів газу на рік.
Теоретично в Південну Європу газ може надходити і через “Блакитний потік”, який прокладений по дну Чорного моря з Росії до Туреччини. Але, по-перше, це не дозволяють робити повною мірою політичні розбіжності між “попутними” країнами, а по-друге, недостатня потужність – всього 15 млрд кубометрів на рік.
За оцінками “Газпрому”, торік Європа спожила 194,4 млрд куб. м російського газу. Проектна потужність “Північного потоку – 2” – 55 млрд куб. м в рік. Тобто двох “північних потоків” Росії явно не вистачить, щоб повністю відмовитися від української газотранспортної системи. І навіть будівництво ще одного південного трубопроводу – “Турецького потоку”, який пройде через Апенніни – не вирішить проблему Росії з огляду на недостатню потужність. Тим більше, якщо враховувати тиражовані в Росії прогнози про істотне зростання споживання газу Європою в найближчі десятиліття.
Саме тому загрози Росії не продовжувати транзитний договір можна вважати блефом або способом тиску на Україну, щоб змусити її укласти новий договір на менш вигідних для нас умовах.
Тим більше, до поразки в Стокгольмському суді Росія говорила не про відмову, а про скорочення транзиту через Україну в 4-5 разів. З урахуванням того, що під час цих заяв транзит російського газу через Україну становив близько 130 млрд кубометрів, виходить, як мінімум третину нинішніх обсягів Росії доведеться як і раніше поставляти через Україну, навіть якщо “Північний потік – 2” буде побудований.
Чому Росія поспішає?
Як уже зазначалося, останнім часом тема “Північного потоку – 2” все частіше звучить в інформаційних просторах різних країн. Видно, що Росії не терпиться домогтися нарешті “зеленого світла” для будівництва.
Будівництво “Північного потоку – 1” протяжністю 1224 км Росія вела більше року, приблизно 5 кварталів. Протяжність “Північного потоку – 2” не набагато менша – 1200 км. Тому, щоб встигнути відкрити нові гілки до моменту закінчення нинішнього договору з Україною і хоч частково відібрати у України транзит, Росії треба приступати до прокладки труб не пізніше вересня.
Але всі ці розрахунки могли би бути правильні, якби узгодження будівництва проходило безпроблемно. У ситуації ж з “Північним потоком” це не так.
“Північний потік – 2” пересварив Європу
Плани Росії прокласти ще один трубопровід до Німеччини в обхід інших країн-транзитерів розділили Європу на прихильників і противників проекту. Німеччина першою з європейських країн узгодила будівельну документацію. Екс-канцлер і екс-лідер соціал-демократичної партії Німеччини Герхард Шредер, давній друг Путіна, обіймає пост голови ради директорів компанії Nord Stream 2, яка, власне, і будуватме газопровід. Зареєстрована у Швейцарії (ще один прихильник проекту), компанія Nord Stream 2 не потрапляє під санкції проти Росії. Принаймні поки що.
Чинний канцлер Німеччини Ангела Меркель намагається займати нейтральну позицію. Іншими словами, вона каже, що проти припинення поставок через Україну. Але дозволи на будівництво вже підписані.
Також прихильниками проекту вважаються Фінляндія і Швеція. Як писали в різний час ЗМІ, деяких високопоставлених осіб в цих державах Росія примудрилася зацікавити в проекті матеріально. У підсумку Фінляндія погодила будівництво трубопроводу в квітні, а Швеція – на початку червня. З формулюванням на кшталт “ми не хочемо, але не могли відмовити”.
Є у проекту і інші прихильники в Європі. Франція і Нідерланди увійшли в їх число автоматично, як акціонери “Норд стрім – 1”. Якісь країни повірили, що після реалізації проекту будуть менше платити за газ (хоча в Україні підрахували, що брали за транзит дешевше від всіх у Європі). Іншим державам обіцяли участь в дорогому проекті в якості інвесторів або постачальників робочої сили. Одним словом, для багатьох у Росії знайшлися “аргументи”.
Серед найбільш впливових противників проекту – Данія. Вона єдина досі не підписала дозвіл на будівництво з усіх країн, від яких потрібні такі документи. Трубопровід повинен пройти через її територіальні води і виняткову економічну зону. Ще в квітні прем’єр Данії Ларс Расмуссен чітко заявив: дозвіл буде дано тільки в тому випадку, якщо Росія гарантує продовження транзиту через Україну. Але як довго Данії вдасться протистояти тиску Росії та компаньйонів по ЄС?
Ярим противником “Північного потоку – 2” виступають Польща і країни Балтії. І якщо про Польщу Росія може говорити, що вона заперечує, бо слідом за Україною позбавляється грошей за транзит, то Прибалтики цей аргумент не стосується. Насправді ці та інші невеликі країни побоюються, що, отримавши прямий доступ до Західної Європи, Росія перестане рахуватися з ними як з державами. Іншими словами, ці країни побоюються повторити долю України.
Про те, що будівництво газопроводу загрожує поствоєнному влаштуванню світу, кажуть навіть російські експерти.
Що стосується нашої країни, то втрата грошей від транзиту – не найбільша проблема, яку пророкують нам експерти після будівництва “потоку – 2”. Деякі звертають увагу на те, що зона бойових дій не випадково проходить по території, де немає важливих транзитних газопроводів, і навіть не доходить до небезпечної близькості до них.
Незважаючи на те, що багато країн-членів ЄС підтримують будівництво нового російського газопроводу, офіційний Євросоюз продовжує виступати категорично проти реалізації цього проекту. Як заявив віце-президент з енергетичного союзу Марош Шефчович, завдання ЄС – створення диверсифікованого і конкурентного газового ринку. А Росія своїми газопроводами фактично стає безальтернативним постачальником газу в Європу. Монополісту простіше простого посадити Європу на “газову голку”, як вона свого часу вчинила з Україною.
Єврокомісія має намір найближчим часом провести переговори з Росією “про ключові принципи функціонування” трубопроводу. ЄС хоче зажадати від Росії гарантій, що поставки газу будуть йти “без ознак дискримінації”, “прозоро” і “надійно”, “з належним ступенем нормативного нагляду”.
Але чи можна вірити країні, яка на прикладі України показала, що не збирається дотримуватися міжнародного законодавства? До того ж Росія вперто відмовляється ратифікувати договір до Енергетичної хартії, яка визначає принципи транскордонної співдружності. Про причини можна здогадуватися.
20 червня проблему будівництва Nord Stream 2 і пропозиції щодо зміни законодавства ЄС обговорювали в Брюсселі посли країн ЄС. Зміни спрямовані на те, щоб зробити законодавство ЄС обов’язковим не тільки для країн – учасників, а й для інших, в даному числі – для Росії.
Чи вдасться проголосувати за такі нововведення, невідомо. До 1 липня головує в ЄС Болгарія, яка виступає проти будівництва газопроводу. Однак потім ці функції переходять до Австрії, яка займає діаметрально протилежну позицію.
США також категорично заперечують проти будівництва трубопроводу і погрожують санкціями його учасникам, перш за все Німеччині. Таким чином, розбіжності з приводу “Північного потоку – 2” посилили напруженість не тільки всередині ЄС, а й між країнами ЄС і США.
Олександра Романюк
За матеріалами: Сьогодні
Поділитися новиною
