Про те, що насправді означають ініціативи нової влади щодо зняття блокади з окупованого Донбасу, аналізує «Український тиждень». Автор публікації Олександр Крамар вважає, що зняти блокаду з ОРДіЛО означає взяти участь у фінансуванні бойовиків, підсобити Кремлю в їх утриманні. По-перше, бойовики «ЛНР» і «ДНР» привласнюють значну частку коштів, які в різний спосіб потрапляють на окуповані території. Усі підприємства, включно із тими шахтами й меткомбінатами, які були «конфісковані» під час блокади 2017 року, працюють насамперед в їхніх інтересах і належать їм або безпосередньо, або через пов’язані бізнес-структури. По-друге, ці підприємства в будь-якому разі відраховують «податки» до так званих бюджетів «ЛНР/ДНР». Автор статті стверджує, що зняти блокаду з «ДНР-ЛНР», як й інші можливі поступки, – це гра в одні ворота, яку, вочевидь, розпочинає Леонід Кучма на виконання вказівок Володимира Зеленського, і жодних позитивних наслідків для України це не принесе. Переконання у тому, що розблокування «розчулить мешканців ОРДіЛО», які через обмеження торгівлі нібито відчули себе відторгнутими від України, або ж що це прив’яже ОРДіЛО економічними зв’язками з Україною, – безвідповідальна й навіть ворожа маніпуляція, вважає автор публікації «Допомогти Росії утримувати ОРДіЛО?»
Тотожної думки дотримується й авторка статті в «Дзеркалі тижня» Юлія Самаєва. Вона вважає, що якщо Україна зніме блокаду з ОРДіЛО, вона підіграє агресору, лише віддаливши момент деокупації цих регіонів. Крім того, економіка України внаслідок блокади окупованих територій зазнала суттєвих втрат, які будуть марними, якщо блокаду припинять, так і не домігшись поступок у переговорах. Маючи ціле Міністерство інформації, Київ навіть не заморочився тим, щоб забезпечити свою інформаційну присутність в ОРДіЛО, обурюється дописувачка. Досі вся інформація, яку отримує населення окупованих територій про життя в Україні, обмежується «зубожінням», «геноцидом» і «загрозами дефолту». Зрештою Київ досі не усвідомив, що дуже важко пропагувати свої цінності та переконання, якщо він не може підкріпити їх економічними досягненнями. Йому просто не повірять. За таких умов повернення окупованих земель, на щастя, малоймовірне, вважає авторка. На щастя, бо за умов політичної імпотенції деокупація може стати ще більшою катастрофою, ніж окупація. Перебуваючи в економічній і політичній залежності від Росії, повертатимуться ОРДіЛО в Україну лише на умовах широких автономій і фактично стануть потужним російським лобі в державі. І Україна навряд чи зможе протистояти такому сценарію у найближчі роки. На цьому наголошується в матеріалі «Блокадна гра із нульовою сумою».
Одна з найзагадковіших частин парламентської кампанії – формування партійних списків, стверджує в «Українському тижні» Денис Казанський. Саме цій стадії країну неодмінно очікують сенсації та найнеймовірніші вихиляси. І нинішні вибори за кількістю таких несподіванок явно перебувають у топі, вважає журналіст. Відтак на парламент очікує радикальне оновлення складу. Але водночас про багатьох потенційних новачків Ради майже нічого невідомо. Чемпіон за кількістю таких котів у мішках – партія «Слуга народу». Дописувач зазначає, що людей у партію набирали мало не з вулиці. Хаотичне партбудівництво команди Зеленського його трохи лякає. Адже у цивілізованому світі політичні партії формуються з однодумців. Тут же зібрали докупи сотню випадкових, не знайомих один з одним осіб, політичні погляди яких подекуди є протилежними. Як ці люди спрацюються в майбутньому? Чи вдасться Володимиру Зеленському та його команді їх контролювати? Поки що відповідей на ці запитання у журналіста немає, однак практика засвідчує, що такі нашвидкуруч зліплені політсили рідко бувають ефективними. Стаття називається «Інтрига виборів».
Не уявляє, як спрацюється сотня списочників «Слуги народу», зібрана з різних сфер і по різних каналах – хто за конкурсом, а хто по знайомству – з президентом і його ближнім оточенням. Тому експерт тижневика «Новое время» Володимир Фесенко вважає головним викликом для президентської партії монолітність її фракції. Політолог очікує, що на перших порах якість законодавчої роботи нової Ради знизиться. «Буде більше плутанини», – наголошує експерт. Він прогнозує, що різко зросте попит на досвідчених депутатських помічників, адже насправді саме вони разом з командами залучених юристів пишуть законопроекти. І все ж, на думку політолога, вже на другому році роботи парламент перестане втрачати ефективність через недосвідченість депутатів. «У них з'являться навички, необхідні для щоденної роботи», – резюмує експерт.
Погрози, каліцтва, імітація розстрілів, побиття палицями, зґвалтування, катування електричним струмом та хімікатами – це лише частина реалій, із якими стикаються українські заручники в полоні бойовиків на Донбасі. Правозахисники, громадські організації та прокурори збирають свідчення колишніх бранців і передають їх до Міжнародного кримінального суду в Гаазі як докази воєнних злочинів. Річ у тім, пояснює «Український тиждень», що Україна поки не може адекватно покарати винних, адже в Кримінальному кодексі є не всі «аналоги» злочинів за міжнародним правом: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та агресія. До людей, які ці злочини скоїли, за міжнародними нормами не застосовуються амністії та імунітети, але українське законодавство поки що цього не виключає. Україна кваліфікує такі події за загальнокримінальними статтями. Саме тому, на думку автора статті Ганни Чабарай, необхідно ухвалити закон про воєнних злочинців, який гармонізує Кримінальний кодекс із міжнародним правом. Докладніше про те, як Україна каратиме винних у воєнних злочинах та агресії, йдеться в статті «Адекватна відплата».
