У команді «Слуги народу» – рецидив популізму напередодні виборів, стверджує в тижневику «Країна» письменник Володимир Панченко. Тому вони говорять: парад не потрібен, давайте роздамо військовим по тисячі-півтори. Або: нехай усе вирішують на місцях, це пряма демократія. Якщо поширити ідею місцевих референдумів на безліч питань, дійдемо до великого абсурду, наголошує дописувач. Країна й так страждає від дефіциту чіткості в державному управлінні й самоврядуванні. А якщо все пустити на самоплив, це загрожує цілісності України. Судова система весь час прогинається перед владою. Суди керуються принципом «чего изволите». Прислухаються, ловлять вітер – що говорить президент чи його команда. А ті грають на кількох полях, щоб не розгубити електорат. Письменник переконує, що відкату в гуманітарній політиці не станеться. Бо суспільство опиратиметься. Останній місяць люди Зеленського вкидають напівпровокативні заяви. І якщо реакція негативна – дають задній хід. Коли перегони закінчаться, виборці «Слуги народу» заживуть звичним напівсонним життям. Залишаться 20 відсотків активної громадськості. Ініціатива Разумкова не матиме перспективи. За кілька місяців у розчарованого суспільства з’явиться багато запитань до президента, нового уряду. Падіння рейтингу неминуче. Тоді вже їх цікавитимуть речі приземленіші, зазначає автор.
Сьогодні окупований Донбас перетворився на поле бою, зазначає у тижневику «Країна» публіцист Олег Романчук. Там панує право сильного, озброєного, відсутній Закон. Там викрадають людей, сіють смерть, застосовують тортури, здійснюють терор. Президент Володимир Зеленський заявляє, що для нього важливим є закінчення війни й повернення українських територій. Мовляв, «там наші люди». Дописувач вважає, що фразою «там живуть наші люди» влада часто підіграє ворогам. Заявляючи, приміром, що, не подаючи води до Криму, ми «робимо шкоду своїм громадянам». Тобто не російські окупанти винні, а Українська держава. Таке враження, що країні хочуть нав’язати Стокгольмський синдром. Виникає питання: а як уявляє припинення бойових дій глава держави? Бо капітуляція – теж закінчення війни, наголошує публіцист. Він вважає, що Володимир Зеленський не знає, що робити з ОРДіЛО. Тоді як діяти треба на випередження, не йти на повідку Заходу, який хоче домогтися миру на Донбасі ціною поступок України на користь Росії. Нині для України окуповані території – це баласт, який може втопити державу, переконаний автор статті. Так, народ хоче миру. Але не знає, як зробити, щоб настав мир. А політики, замість того, щоб чесно сказати, що мир можна досягнути лише на умовах капітуляції, дають надію, що його можна встановити дипломатичними перемовинами, поза Кримом.
У міжнародного співтовариства є всі підстави для застосування санкцій щодо Росії з метою звільнення українських моряків, переконує газета «День». Видання пише, що тема звільнення українців з російського полону (не лише моряків, а й політв’язнів) – одна з основних для українських політиків, особливо перед парламентськими виборами. І певна активність української сторони та її міжнародних партнерів дають підстави для надії. Хоча, як відомо, агресор розуміє лише мову сили – для Кремля українські бранці це «товар» для внутрішнього споживання і торгів зі світовими гравцями. Лише тиск (бажано з великими економічними втратами для Москви) і консолідована позиція України і Заходу можуть змусити російське керівництво задуматися над своєю політикою. Які ще можливості? Які юридичні і політичні передумови можуть дозволити звільнити (або обміняти) українців? Як попереджає політолог Володимир Фесенко, в питанні звільнення моряків є відповідні ризики. Перша пастка – Кремль хоче, щоб Україна визнала вирок російського суду. Підступність полягає в тому, що цей вирок виніс суд в Криму. А отже Україна таким чином опосередковано визнає, що Крим є російською територією. Це стане причиною подальшого правового ланцюга на міжнародному рівні. Друга пастка – звільнення моряків на виконання Мінських угод. Мається на увазі, щоб одразу після роботи нової Ради було ініційовано розгляд конституційних змін про особливий статус окупованих територій на сході України. Про інші пастки йдеться в матеріалі «Як жити, коли поруч «держава-злочинець».
