Микола Капітоненко, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень, кандидат політичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка

 

Тривалі розмови про новий глобальний конфлікті між США та Китаєм нарешті переходять із сфери політологічних та футуристичних спекуляцій до площини оцінок реального стану справ у міжнародній політиці. Боротьба за гегемонію, поки у м’яких формах та обережних кроках, розпочалась. Китай кілька років тому обійшов США за обсягом ВНП, розрахованому за паритетом купівельної спроможності, і тепер час працює на Піднебесну. Поступово реальна економічна міць Китаю – основа сучасної сили держав – доповнюватиметься її сприйняттям, новими розрахунками союзників та суперників, переорієнтацією одних та коливаннями інших. Географічно далеку від Китаю Україну теж не омине цей складний вибір. Поки що реакція Києва суто символічна: розмови про важливість азійського напряму для зовнішньої політики, застереження щодо зближення із Китаєм, відсутність його серед формально визначених стратегічних партнерів та спроби вкласти нову ситуації у знайомі трафарети багатовекторної зовнішньої політики.

Все це навряд чи спрацює. Інертність, брак ініціативи, реактивна зовнішня політика не винагороджуються сучасним динамічним світом. Потрібні гра на випередження та продумана стратегія, побудовані на глибокому розумінні того, що відбувається у світі, в якому триватиме боротьба за лідерство між двома великими державами.

США вже не гегемон, якщо колись і були ним. На них припадає близько чверті світової економіки і близько 40% загальносвітових витрат на озброєння; але вони не контролюють поведінку інших настільки глибоко, наскільки це було ще двадцять років тому. Конкуренти стають сильнішими.

Китай ще не гегемон; і навіть ще не наддержава. В його активі велика й динамічна економіка та чисельне населення; але поряд із цим багато джерел вразливості – від екології до браку союзників. США і Китай багато в чому різні, але їхні інтереси вже достатньої мірою антагоністичні, щоб вважати конфлікт США-Китай доленосним для найближчих десятиліть історії. Форми й інтенсивність цього конфлікту – окреме цікаве питання. Але сама його наявність матиме далекосяжні, глобальні наслідки, що відчують на собі майже всі держави світу. І Україна також.

Якщо мова в Україні заходить про Китай, частіше за все доводиться почути або різного роду застереження проти зближення з ним; або обережні натяки на те, що китайський фактор може посилити позиції України у переговорах із Заходом. В обох випадках відчувається брак аргументів і чіткішого розуміння пов’язаних із протистоянням США та Китаю ризиків та можливостей для України.

Між тим ризики переважають. Чим більшою мірою загострюватиметься цей конфлікт – а саме на це вказує риторика політиків у Вашингтоні та Пекіні протягом останнього року – тим вужчим ставатиме вибрів для малих і середніх держав. Україна, як держава, скоріше, мала за своїми силовими можливостями, а до того ще й доволі залежна від різних зовнішніх обставин, простір для маневру фактично втратить. В якийсь момент потрібно буде зробити недвозначний вибір, причому цей момент не буде драматичним чи урочистим. Скоріше, це буде непомітне для більшості рішення на кшталт долі "Мотор Січі". Яке просто поставить Україну на бік або її найбільшого торгівельного партнера, або найважливішого партнера у сфері безпеки.

Загострення антагонізму між США та Китаєм також змінить геополітичну картину на пострадянському просторі та у Східній Європі. Акції Москви зростуть, і якщо Кремль висуне власною вимогою приєднання до однієї із сторін карт-бланш на території, яку вважає сферою власних інтересів, то може його і отримати. Для нас це створить додаткові проблеми.

Організація міжнародної політики навколо вісі китайсько-американського протистояння також далеко відсуне проблематику України на порядку денному. Східна Азія, торгівельні війни, технологічне суперництво – ці теми стануть домінуючими. Про нас забудуть більшість тих, хто ще пам’ятає.

Конфлікт, між США та Китаєм, що насувається – це те, на що ми не можемо вплинути. Але ми можемо, принаймні, оцінити ризики та власні можливості. І спробувати подумати над планом дій у відповідь.