Доступність посилання

ТОП новини

Латинка vs Кирилиця: тези до дискусії


Словник староукраїнської мови 14-15 століть у двох томах. Київ, видавництво «Наукова думка», 1977, 1978 роки
Словник староукраїнської мови 14-15 століть у двох томах. Київ, видавництво «Наукова думка», 1977, 1978 роки

(Рубрика «Точка зору»)

Пропозиція міністра закордонних справ Павла Клімкіна подискутувати з приводу доцільності переходу на латинку зустріла здебільшого критичну реакцію. Мовляв, не тим урядовці переймаються. Між тим, дискусія ця перманентно жевріє вже давно, періодично спалахуючи з огляду на інформаційні приводи. Попередній такий спалах стався у зв'язку з інформацію про те, що Казахстан відмовляється від кириличного алфавіту і переходить на латинку.

Тож, оскільки дискусії все одно не уникнути, варто спробувати спрямувати її в конструктивне русло.

В обороні кирилиці

Треба зазначити, що дискусія з приводу кирилиці й латинки триває в Україні понад півтора століття. Вперше її ініціював етнограф і мовознавець Йосип Лозинський. У 1834 році вийшла його стаття «O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego», в якій він наголошував на перевагах польського варіанту латинської абетки для руського (українського) письма. У 1836-му йому заперечив просвітитель Маркіян Шашкевич, виступивши зі статтею «Азбука і abecadło». І так воно пішло-поїхало аж до сьогодення.

У середині XIX століття в підавстрійській Галичині сталася навіть «Азбучна війна». Тоді австрійська влада ініціювала перехід української (русинської) мови з кирилиці на латинку – цього разу, на основі чеської абетки. Але внаслідок масових протестів цю ідею спустили на гальмах. Зрештою навіть сам Лозинський під впливом критики став прихильником кириличного письма.

Між іншим, у тому ж таки XIX столітті російська влада з асиміляторською метою безуспішно намагалася перевести на кирилицю поляків і литовців.

Тодішня західноукраїнська інтелігенція, представлена насамперед греко-католицьким кліром, ідею перейти на латинку зустріла переважно вороже. Адже всі, крім полонофілів, дивилися на Схід: москвофіли – на Санкт-Петербург, народовці – на наддніпрянських українців. А головне – і ті, й інші головну загрозу бачили в польських асиміляторських намірах (як показав досвід 1920–1930 років, побоювання були небезпідставні). Тож, не лише москвофіли, а й навіть деякі тогочасні народовці схилялися до думки, що «краще втопитися в російському морі, ніж у польській калабані».

З того часу в Україні багато змінилося: постали нові виклики, виникли нові пріоритети, з’явилися нові вагомі аргументи на користь латинки.

Як валахи і молдавани стали румунами, а османи – турками

Великі реформи, які знаменують злам старої системи і становлення нової, часто супроводжуються глобальними світоглядними змінами, одна з яких – реформа правопису. Наприклад, російські реформатори – цар Петро I і Ленін – уславилися не лише терором і масовими стратами, а й змінами правопису в бік спрощення. До речі, більшовики також мізкували над тим, аби перейти на латинку, але тут їм забракло революційності.

Об’єднання Валахії і Молдавії в єдину Румунію (1858–1862 роки), серед іншого, ознаменувалося переходом з кирилиці на латинку. Причому, деякий час там використовували перехідний алфавіт із латинських та кириличних літер.

Цього року минає 90 літ відтоді, як восени 1928-го турецький лідер Мустафа Кемаль Ататюрк увінчав свої реформи переводом турецької мови з арабської абетки на латинську. Цей крок ознаменував трансформацію колишньої Османської імперії в національну турецьку державу. Турецьку абетку створили штучно, на базі кількох європейських. У стамбульському районі Кадикьой навіть є присвячений цій події пам’ятник.

Пам’ятник у Стамбулі: турецький лідер Мустафа Кемаль Ататюрк пояснює нову абетку
Пам’ятник у Стамбулі: турецький лідер Мустафа Кемаль Ататюрк пояснює нову абетку

​Між іншим, попервах Ататюрк міркував над таким питанням: перейти на латинку чи на кирилицю? Адже в 1920-і Туреччина мала дружні відносини із СРСР. Проте в підсумку вибір випав на латинку. Тут важливу роль відіграло те, що в самому СРСР деякі тюркські народи перейшли з арабиці на «яналіф» – абетку для тюркських мов на базі латинки. Щоправда, невдовзі «на численні прохання трудящих» усі тюркські мови в СРСР перевели на абетки, розроблені на базі кирилиці. Але турки такого робити не стали.

Перехід на латинку, безперечно, сприяв євроінтеграції турків. Але були й негативні наслідки. Як розповів знайомий тюрколог, зараз заледве десять відсотків населення може самостійно ознайомитися з культурною спадщиною предків: арабську в’язь тепер мало хто розуміє.

Нова абетка каталізатор чи фіксатор реформ?

Відоме висловлювання знаного французького політика: війна надто серйозне заняття, аби довіряти її військовим. Мабуть, те саме політики можуть сказати про мову й письмо, а на філологів готові зважати ще менше, ніж на військових.

На запитання, яка абетка краща, немає стандартної однозначної відповіді. Звісно, хтось обирає латинку з метою євроінтеграції. Натомість цілком вестернізовані в своїй більшості євреї, навпаки, повернулися до архаїчного «алефбету» і задля цього навіть перевчилися писати справа наліво.

Утім, простежується одна важлива закономірність: перехід з однієї абетки на іншу ефективний, якщо стає завершальною стадією, а не прологом масштабних перетворень. Тоді він ніби фіксує нові реалії. Натомість провал або імітація фундаментальних реформ може дискредитувати й нову систему письма.

На жаль, треба визнати, що Україна не зуміла скористатися «вікном можливостей», яке відкрилося одразу після Майдану, і швидко провести масштабні перетворення. Чесно кажучи, за теперішніх передумов успіх абеткової реформи в України видається доволі примарним.

Дмитро Шурхало – журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ТЕМУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:

«Ї» та «є» – це більше, ніж літери – Марусик про заклики запровадити «українську латинку»​

Клімкін: Чи має Україна перейти на латиницю?

«Це моя мова»: як російськомовні українці перейшли на українську​

Новий мовний закон – запорука збереження цілісності Української держави

«Принципово не спілкуюся російською». Єгор Гуськов про досвід переходу на українську мову

  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG