100 днів роботи міністра екології
19 вересня минуло 100 днів роботи Романа Абрамовського, міністра захисту довкілля та природних ресурсів, давайте спробуємо проаналізувати, що було зроблено за цей період.
100 днів достатньо для того, щоб оцінити діяльність міністра і його команди з 7 заступників.
Ось завдання для Міністерства, які ми, як екоспільнота та громадяни, дуже очікуємо:
1. Одна з головних реформ – екологічний контроль. Наразі Держекоінспекція майже недієздатна, більшість ТОП-забруднювачів просто не пускають інспекторів. Виходить, що ніхто в державі не знає який реальний вплив забруднювачі завдають довкіллю. Є депутатський законопроект N3091, який має створити нову державну екологічну інспекцію: з новими людьми, з ширшими повноваженнями, з більшими штрафами, що буде захищати громадян від свавілля підприємств. Пройшло майже півроку після реєстрації проекту, проведено сотні нарад і в результаті – законопроект на доопрацюванні. Альтернативного законопроекту міністерство не має, значить зміни в екоконтролі відкладено на невизначений термін. І люди продовжать жити один на один з забруднювачами, а держава в особі Екоміністерства постоїть поруч.
Окремо варто сказати, що є рішення Президента про перенос Міністерства екології до Кривого Рогу, але це рішення поступово нівелювали до переїзду Екоінспекції. Наразі і з переміщенням інспекції є проблеми, точніше на це немає грошей і немає бажання очільника інспекції, Мальованого. Це й не дивно, хто захоче працювати, жити та просто дихати, у найбруднішому місті країні? Це для людей, а не для чиновників. Тому зараз навіть про повноцінний переїзд інспекції мова не йде, хочуть перевести головних спеціалістів, тоді як керівництво залишиться в Києві. Браво, урядовці, Президент буде "неймовірно задоволений" дізнавшись про таке рішення!
2. Моніторинг за станом довкілля. Його не впроваджено. Навіть профільного законопроекту міністерством не розроблено. Зараз тільки громадськість працює над змінами в законодавстві. Ситуація з довкіллям, м'яко кажучи, складна, ми всі це відчуваємо, але реального стану справ не знає ніхто. Який справжній стан якості повітря, води та грунтів, скільки утворюється відходів? Який антропогенний вплив здійснюється? Держава не може аналізувати ці дані та щось планувати, якщо такої інформації просто не існує. Люди не знають, що вони п'ють і чим дихають. Невже це не важлива проблема? Якщо у чиновників все добре – це не означає, що все добре і у людей.
Я розумію, що моїх аргументів міністерству замало. Тоді візьміть статистику захворювань у промислових регіонах, проаналізуйте – проблема більш ніж очевидна. Без моніторингу не буде достовірної інформації, а без інформації не буде адекватних кроків з боку держави. Настав час вийти із замкненого кола, але щось не видно бажання Міністерства.
3. Поводження з відходами. Немає населеного пункту, де б не було нелегального сміттєзвалища. Країна буквально засипана сміттям, неофіційних звалищ вже більше 30 000. І з кожною годиною вони ростуть, бо немає утилізації̈ та переробки. А ще звалища загораються, гниють, йде виток забрудненої води яка потрапляє у ґрунт – це отруює все навколо. Зміни в цьому напрямку потрібні як повітря! Закон про управління відходами N2207-1, обговорюється вже декілька парламентських скликань. А пройшов лише перше читання.
4. Контроль за знищенням лісу. Як було зазначено вище, відповідальність на 2 органах, які підпорядковані міністерству. І якщо з Держекоінспекцією все зрозуміло, то реформа Держлісагентсва також – не проведена. Що відбувається зараз з лісом? Ситуація абсурдна до межі, адже вирощувати, рубати, продавати, та охороняти українські ліси доручено одним і тим самим людям. Чи не прослідковуєте тут ніякої корупційної складової? Наші ліси зникають саме тому, що ніхто не може здійснювати ефективний контроль за рубками. По мережі гуляють сотні фотодоказів варварського знищення лісів, що ми бачимо з боку профільного міністерства? Реакції нуль, реформа буксує. Такими темпами, міністру Абрамовському не буде чого інвентаризувати.
5. Поводження з небезпечними відходами. Це одна з найбільш корупційних "тем" не тільки в Міністерстві, а у всій країні. Зараз в Україну можна ввезти – пестициди, агрохімікати, радіаційно заражені відходи і взагалі будь-які відходи небезпечного класу. Так, нещодавно у Херсон завезли 4 тисячі тон небезпечних відходів під виглядом піску, і цей випадок не поодинокий. Дозвіл на ввезення надає Міністерство, куди дивились чиновники і чи дивились взагалі – велике питання. Зараз у Міністерстві наче активно працюють над цією проблемою, але результатів не видно.
Є ще один бік проблеми поводження з небезпечними відходами, це їх утилізація. Ліцензії на таку діяльність надавали та продавали кому завгодно. Це вигідний бізнес, особливо коли реальної утилізації не відбувається. Ділки забирають відходи, отримують гроші і... замість утилізації вивозять вантаж на звалище або у посадку. Що варто зробити? Провести аудит ліцензіатів, виїхати на місце та разом з екоінспекторами провести перевірку діяльності таких компаній. За результатами ліцензій позбавляться більше половини утилізаторів і нарешті почне працювати ринок, а не "договірняк". Але чомусь пан Абрамовський досі цим не зайнявся, і жодного разу не підняв це питання на засіданні Уряду. Хоча розмови на рівні Прем'єра велись неодноразово, адже мова йде і про медичні відходи, які заражені вірусом COVID-19. Тоді чи варто дивуватись, звідки в нас стільки хворих, якщо СБУ системно затримує "утилізаторів" які викидають медичні відходи просто неба, а міністерство залишається стояти осторонь.
6. В Україні жахлива ситуація у сфері поводження з тваринами. Щороку в Україні з сотень тисяч тварин здирають шкури. З них зроблять шуби та коміри, які підуть на експорт. А відходи з цього виробництва залишать нам і отруять людей, що живуть поруч з виробництвом: сморід та небезпечні речовини в повітрі, забруднення ґрунтів і водойм, могильники тушок і гори відходів. Вплив хутроферм настільки забруднює довкілля, що дістається підземних вод і українці, мешканці найближчих населених пунктів, зафіксували бактерії з фекалій хутрових тварин у своїй питній воді – зі свердловин і колодязів. Міністерство захисту довкілля і тут не проходить тест на європейськість. Міністерського законопроекту про заборону хутрового виробництва немає, контролю також немає, законопроект N2360 – не прийнято. Хоча європейські країни масово забороняють це виробництво. В мне є питання до міністра, Романе Романовичу, невже це варварство важко зупинити?
7. Занизький рівень відповідальності за шкоду довкіллю. Більшість штрафів за порушення екологічного законодавства були затверджені ще у 90-х роках минулого сторіччя. За забруднення повітря штраф зараз складає 85 гривень. За те, що хтось отруїть наш головний̆ ресурс – повітря, без якого ми не зможемо прожити, порушник заплатить 3 долари. Чи це справедливо? Чи будуть підприємства модернізуватись, коли покарання сміхотворне? Такою недалекоглядністю держава лише стимулюєте порушників збільшувати об'єми викидів. І це стосується не тільки повітря. Кожен ресурс, напевно окрім морського середовища, де є міжнародні конвенції, має мінімальний розмір штрафів.
Напевно, це не повний перелік завдань та очікувань, але це точно не другорядні завдання, які люди очікують від міністерства захисту довкілля. Логічно, що коли створювали міністерство екології та призначали міністра, то очікували реальних результатів, а не профанації. Результатів, що призведуть до зменшення викидів шкідливих речовин, до зменшення рубок лісу, до зменшення корупції у галузі охорони довкілля. Були очікування, що міністерство має зайняти роль лідера у просуванні змін, щоб взаємозв'язок між станом довкілля та життям і здоров'ям людини був пріоритетом. Але, на жаль, зараз ми не бачимо цих зрушень.
Я щиро бажаю пану Роману Абрамовському удачі, і якщо нічого не вдалося за 100 днів, це не привід опускати руки. Можливо у міністра буде другий шанс. Але якщо нічого не зміниться ще за 100 днів – доведеться замислитися над заміною!
