Тарас Прохасько: "Пластова ідеологія є щось значно більшим ніж вузько партійна"

Про родину в Пласті

Мав у родині пластунів, або наближених до Пласту родичів.Одним з таких був мій стрийко - Пристай Іван. Точно не відомо, чи він був пластуном, але точно був прихильником пластового середовища, ще перед Першою Світовою війною. За віком був значно старшим за тодішніх пластунів і брав участь у якихось передвоєнних гуртках у Перемишлянській гімназії. Не знаю який він там був активний . Напевно десь так само як і я, при теперішній співпраці з Пластом. Мій дідо був близький з Кирилом Трильовським, який заснував руханкове товариство «Січ». Також знав пластуна Івана Боберського.

Ще мої тітки були у Пласті. Одна з них - Олена Пристай, вона вчилася в гімназії Василіянок у Львові, ця гімназія була під кураторством Андрея Шептицького. Згодом там існував таємний львівський університет. В неї вчителькою географії була Олена Степанівна, на скільки я знаю, що водночас Степанівна стала і пластовою наставницею для тітки. Нажаль тепер це все не можу пригадати достеменно, у дитинстві я все знав детально, включно з її псевдо.

В Пласті, тут у Франківську, також була моя рідна тітка (мамина рідна старша сестра) – Леся Пристай. До пластової організації вона належала не довго, адже прийшла туди в кінці 20-х років, коли Пласт почав згортати офіційну діяльність.

Мав цікаву родину мого діда, по лінії мами. Брат мого діда був Січовим Стрільцем, брав участь у листопадових подіях у Львові, згодом був в Українській Галицькій Армії, де загинув у «чотирикутнику смерті». Наскільки я знаю він теж був досить близьким до пластового руху. Тоді це все було одне українське середовище, яке, напевно, налічувало кілька сотень таких собі українських активістів у Львові. Всі між собою зналися. Наприклад, найкращим фронтовим приятелем мого діда були пластуни Іван Чмола та Федір Черник.

Пластунка Дарина Макогон, вона ж «Ірина Вільде» не по крові теж моя родина. Вона була дружиною мого вуйка (брата моє мами) Платона Полотнюка. Не знаю чи він був пластуном, але точно знаю, що він належав до ОУН, і навіть був на лаві підсудних в славнозвісному «Процесі 59-ти». Працював він лісовим інженером і приятилював з Шухевичем та Мельником. Робота його була у Микуличині надлісничим. Був розстріляний німцями здається у 1943 році за «зв\'язок з лісом».

 Ще згадую як бачив в нашій родини старий пластовий однострій, здається він був моєї тітки Лесі Пристай, яка померла молодою у 16-18 років за німців.

На початку 90-х років, коли відновлювалась наша Франківська гімназія, моя мама дуже багато різних старих історичних речей передала туди. Тоді я, нажаль, не фіксував того, що вона передає і кому.

Про пластову ідею

Пласт для мене є надзвичайно симпатичний. Люди, що є пластунами з якими я бачуся теж мені є симпатичними, але найголовніше це те, що мені подобається пластова ідея. Пригадую на початку 90-х мені було радісно і приємно, коли організація відновилася, це тоді мені дуже заімпонувало. Ще мені подобається, що пластова ідеологія є щось значно більшим, ніж просто якась вузько партійна. Імпонує те, що тут йдеться про виховання громадянського, національного, що значно ширше, ніж та партійність. Через виховання в дитинстві на культах того ж Пласту, тих же Січових Стрільців чи інших таких собі не явних парамілітарних рухах, які виховували щось значно більше, ніж просто вояка я маю таку хлопчачу любов. Можливо тут не йдеться про участь у якихось конкретних арміях, але просто підхід такий починаючи від скаутингу, після якого свідома робота у певному напрямі, вона мене також все приваблювала як виховна концепція. Коли ти щось робиш для того, щоб виховувати когось.  

Про Пласт зі сторони

Пласт є дуже універсальною організацією і надається для дуже багатьох людей. Але попри  то, я розумію, що є така частина людей, які також не є поганими, які також є патріотами, але просто не надаються до такої форми організації де є дисципліна, чіткість, вимогливість. Тому я уявляю собі, що є багато людей, які потрапляючи у Пласт з інших мотивацій натикаються на те, що їм є неприйнятним. На жаль, я часто чув такі відгуки коли це ставилося як мінус Пласту. Мовляв, я прийшов у Пласт, а там муштра. Хоча я все намагався пояснити, що це не для тебе ця організація і Пласт це не єдина організація. Пласт не є тестом на порядність чи не порядність. Якщо ти не пластун, то це не означає, що ти не вдала людина. Тому якщо я би щось радив у пластовій роботі - то це більше говорити таким людям, по яких видно, що це не їхнє. Просто їм це пояснити у м’якій формі, сказавши «Ну ти ж не хочеш того, нашо тобі того? Від того ти не стаєш гіршим!». А якщо вже їх приймати в організацію, то я б не міг порадити ставитись до них якось особливо, адже тоді вже втратиться суть Пласту.

Про відповідальність за написане

Я, звичайно, відчуваю відповідальність за написане. Вона мене як автора трохи обмежує, через це я часто обмежую свою фантазію, усвідомлюючи, що вона може привести до не найкращих наслідків. З іншого боку, я дуже добре розумію, що не залежно від того які б не були мої книжки, яку б відповідальність я б не відчував, все одно книжка має потім своє життя, яке не треба намагатися якось контролювати чи підкориговувати. Проте мені приємно, що після книги з’являється якась реакція. Це означає що її хтось прочитав і що вона комусь була близькою і цікавою. Також це демонструє, що не даремно я цим займаюся. І ще одне, що хочу додати, воно може не стосується Пласту, але стосується контакту з різними поколіннями. Найголовніше, що хотів я пояснити, то я пояснив у книжці. Коли я видаю книгу, то в ідеалі більше додавати нічого вже не треба. Але насправді я завжди готовий і радий щось пояснити, якщо в когось виникають якійсь запитання. Наприклад мене запитують, чому там так і так написано, я такого ніколи не відкидую і наскільки можна пояснюю про що йшлося. З дівчатами куреня «НепрОсті» нажаль не перетинався ніколи. Можливо когось з них поодинці бачив, але не знав, що то саме вони.

Про свою участь в пластових захода

З усіх пластових заходів в яких брав участь, мені найбільше запам’яталася далека поїздка на пластову оселю «Сокіл», яку подарував Пласту Андрей Шептицький. Підозрюю, що це запам’яталось мені через якусь таку собі хлоп’ячість. Адже це було справді якось емоційно. Не є таємниця, що Пласт працює з емоціями, з всякими переживаннями, відчуттям пригоди, романтики, чару яким захоплюєшся. Це все: це поїздка в гарну частину специфіку Карпат,  це традиція, що вона існувала стільки до мене. Ця зустріч в таких умовах де вітер, навколо гори, ватра. Відчуття незнищенності в часі. Це все разом створює страшенно живий, наповнений життям образ пластового життя, устрою. Ще стосовно Пласту мені страшенно подобається уявляти собі цю мережу, яка виникає потому між людьми, що виходять з організації, які можливо потім перестають бути активними пластунами. Мені цікаво уявляти як ця невидима спільнота у різних точках світу, поєднані якоюсь павутиною чи емоцією, але коли потрібно - то й збираються разом. Тобто мені подобається уявляти собі, про то, що це якійсь такий окремий світ зв’язків, контактів і якогось спеціального розуміння.

Пласт для мене це …

… це те, що відповідає моєму уявленню про доброго товариша, доброго друга.

Спілкувався ст. пл. Тарас Зень, ЧоК 

Довідка: Тарас Прохасько народився 16 травня 1968 року в Івано-Франківську. У 1992 році закінчив біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. За фахом ботанік.

Учасник студентського руху 1989-1991 років. Працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, а згодом — у рідному місті учителював, був барменом, сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», працював у художній галереї, в газеті, на телестудії.

Співпрацював із львівськими газетами «Експрес» та «Поступ». У 1992-1994 роках був мандрівним співредактором журналу «Четвер». Лауреат видавництва «Смолоскип» (1997). 2006 року здобув перше місце у номінації «Белетристика» за книгу «З цього можна було б зробити кілька оповідань» (версія журналу «Кореспондент»). Третє місце уномінації «Документалістика» за книгу «Порт Франківськ» (версія журналу «Кореспондент») (2007). 15 грудня 2007 року був проголошений лауреатом літературної премії імені Джозефа Конрада (заснована Польським інститутом у Києві). Член Асоціації українських письменників.

Автор книг «Інші дні Анни» (1998), «FM Галичина» (2001), «НепрОсті» (2002), «Лексикон таємних знань» (2004), «З цього можна зробити кілька оповідань» (2005), «Порт Франківськ» (2006), «БотакЄ» (2011).