Свій-чужий. Як український спорт розділився на наших і зрадників

Війна - це завжди страшно. Але війна також допомагає побачити справжню душу людини. Кажуть, що на війні дехто перетворюється на звірів. Насправді, трохи не так. Просто в цих жахливих умовах прокидається те, що спало десь дуже глибоко. Повідомляє сайт Sportanalytic.com. Минуло вже більше трьох тижнів від початку російської навали, тому вже можна помітити, як розкриваються люди під впливом цих обставин. Зокрема, покинули російські футбольні клуби Артем Полярус, Ярослав Ракицький, Андрій Воронін, Ярослав Годзюр та Дмитро Литвин. Денис Кулаков начебто й пішов з "Уралу", але виявляється, що просто призупинив свій контракт, а потім, вочевидь, планує повернутися. А от Іван Ордець та Анатолій Тимощук залишилися працювати в Росії. Ордець хоча б написав, що Волноваху зрівнюють з землею, хоча кому від цього стало краще? А от Тимощук, уродженець Луцька, котрий колись обвішувався українською символікою, мовчить так, наче води в рот набрав. Можна не сумніватися, що йому тепер тут ніхто руки не подасть.Але найбільшим відкриттям стали позиції Олександра Алієва, Євгена Селезньова та Олександра Усика. Раніше їх важко було назвати патріотами України. Швидше, це було за форматом "і нашим, і вашим". На Росію вони відверто не працювали, але й Україну відкрито не підтримували. Хто не пам'ятає слова Усика про те, що "Крим - Божий"? Але Алієв та Усик вступили у територіальну оборону, а Селезньов жорстко засудив вторгнення Росії, щоб для нього теж нетипово. "Кажу вам, що так на небесах більше буде радості за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння", - каже нам Святе Письмо. І якщо вони справді розкаялися та зрозуміли, хто така Україна і хто - Росія, тоді це просто чудово.Інколи бувають такі дні та години, коли можуть відпуститися всі злодіяння. Бо коли людина справді зрозуміла, що робила погано, а потім так чинити не буде, то варто прийняти її до себе. Завжди варто пам'ятати про те, ким була і ким стала Марія Магдалина. І ті українці, котрі раніше хотіли побачити мир в очах Путіна, котрі хотіли поїхати з ним на риболовлю, а зараз прозріли, можуть бути прощеними, якщо на їхніх руках немає нашої крові. Але жодної пощади не може бути до тих окупантів, котрі зараз вбивають наших людей і наших дітей. Жодної пощади тим, хто керує ними і віддає такі накази. Земля їм бетоном і горіти в пеклі. До слова, церква підтверджує, що вбивати загарбників можна. Тому не може бути ніякого жалю до окупантів. Ми точно переможемо. І все буде Україна. Вічна шана полеглим героям і безмежна подяка тим, хто прямо зараз б'ється за нас. Слава Україні!Ігор Цвик, головний редактор Sportanalytic.comСайт Sportanalytic.com, читай новини про спорт українською!