Тримаю кулаки, стукаю по дереву. Але, схоже, це таки він – кінець «андроповської епохи» домінування «непереможного» КГБ в Україні. Якісь «андерсенівські хлопчики», якісь х»хли, вічний «средний офицерский состав» російської армії, що про нього всі ці «потомствєнниє чекісти», з усією їхньою зграєю «прікормлєнних»-заворожених медіатрубадурів, звикли думати тільки як про гарматне м’ясо, – раптом вийшов на авансцену історії, з посмішечкою запорожця з картини Рєпіна тицьнув пальцем – і виявилося, що монстр-то – трухлий! Пустий всередині, як потьомкінська хата, і все те «бряцаніє» – звичайнісіньке гопництво, тільки мегаломанського масштабу…