В Луганську відзначили роковини Голодомору і написали "Послання пам'яті"

Для того, щоб зберегти пам’ять про мільйони невинно убієнних голодом наших братів і сестер та нагадати про можливі жахливі наслідки нехтування головним правом людини – правом на життя, скаути Луганщини взяли участь у мітингу, який проходив 23 листопада у Луганську.

Секретар Луганського обласного осередку Національної скаутської організації України Ігор Олексюк запропонував звернення від місцевої громади до своїх співвітчизників, які вшановуватимуть пам’ять жертв у 100-ті роковини трагедії Голодомору 32-33 років (у 2033 році)». На підставі таких звернень, які будуть зібрані з різних міст та сіл України, буде сформовано новий том Національної книги пам’яті, що зберігатиметься в Києві у Національному музеї «Меморіал пам\'яті жертв голодомору в Україні». 

«Послання пам’яті»

«Послання співвітчизникам, які вшановуватимуть пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні у 100-ті роковини трагедії (у 2033 році)» 

У Державному архіві Луганської області відбувається виставка, присвячена жахливим подіям 1932-1933 рр. на Луганщині. На виставці – документи, фотографії, свідчення людей, які жили у той час і розповіли про страшне лихо, яке спіткало Луганщину, як і всю Україну.

«Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні». Окремий том книги, присвячений Луганській області кожного року збільшується за змістом.

Голодомор 30-х рр. був геноцидом українців як нації, і свої найжахливіші жнива смерті він зібрав на Донбасі, на Слобожанщині, в усій радянській Україні.

Усе починалося з колективізації, насильницького створення колгоспів. Потім було виселення так званих „куркулів” – найпрацьовитіших селян. У межах Луганського округу таких «виселок» булостворено 12, туди заслали близько 200 „куркульських” родин чисельністю 597 душ. Виселенці жили там у виритих у яругах землянках. Злидні, на які влада прирікала селян, викликали в їхньому середовищі хвилю опору. Серйозні заворушення сталися у Сватівському, Білокуракинському, Кремінському та інших районах. У ході їх придушення тільки в селах Перевальського і Слов’яносербського районів за одиничними епізодами були розстріляні 24 протестувальники, багатьох тоді ж засудили до різних строків позбавлення волі.

30 березня 1930 року Старобільський окружний відділ ДПУ під грифом «Цілком таємно» доповів окружкому КП(б) України про початок операції з виселення „куркулів” згідно з відповідною постановою Політбюро ЦК ВКП(б). Повідомлялося дослівно таке: «Согласно директивы ГПУ УССР Старобельскому округу контрольная цифра была дана ориентировочно 872 семейства, или 4360 чел[овек],из которых и проводилась подготовительная работа по семи районам сплошной коллективизации по состоянию на 1-е февраля 1930 г. По всему округу было погружено 723 семейства, или 4635 чел[овек],из них мужчин старше 18 лет – 1402, женщин старше 18 лет – 1813 и детей до 18 лет – 2020».

Вислання так званих «куркулів» великою мірою підірвало господарський потенціал села, його здатність забезпечувати дедалі зростаючі потреби країни в хлібі та іншій сільгосппродукції. У Старобільському окрузі в кожному селі розкуркулили майже половину від усіх дворів. Сіл тоді тут було близько 600, із кожного виселили від 12 до 22 сімей. Отже, від такого насильства постраждали тисячі родин.

Логічним продовженням політики колективізації і розкуркулення, був страшний Голодомор-геноцид 1932-1933 років.

Самі лише дані щодо Старобільського дитячого будинку показують жахливу картину, яка є прямим юридичним доказом зловмисного злочину влади щодо дітей, який стався у квітні 1933 р. в дитячому будинку Старобільська. Документи книги № 158 реєстрації актів про смерть Старобільського райЗАГСу свідчать, що впродовж квітня 1933 р. від причини «голодная болезнь» померло 38 дітей – утриманців дитбудинку у віці від 1,5 місяця до 12 років.

Тисячі інших актів про смерть не вказують справжню причину загибелі людини. Писати „помер від голоду” було заборонено. „Отруєння”, „заворот кишок”, „порок серця” – що завгодно, але не „смерть від голоду”.

Дорогі наші співвітчизники! Вам, що прийшли вшанувати пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні у 100-ті роковини трагедії (у 2033 році), ми радимо ніколи не забувати про той злочинний режим, який скоїв жахливі злочини, пам’ятати про тих мучеників, які віддавали своє життя, борячись за право жити на своїй землі, за право дотримуватися рідної мови, власних звичаїв та традицій.

Голодомор 1932-1933 років забрав життя мільйонів українців. Будемо пам’ятати про це, доки будемо жити. Вічна їм пам’ять.

Володимир СемистягаІгор Олексюк23 листопада 2013 року, м. Луганськ