Зараз в Україні дуже часто говорять про віру. Віру як доволі абстрактне почуття, емоцію, може, навіть як оту заповітну соломинку, виручалочку у всіх ситуаціях. Воно й не дивно: живемо у нелегкому часі випробувань, часі, коли кожен наступний день є невизначеним, туманним, коли направду варто вірити у будь-що, аби бодай трішки підсолодити гіркоту втрат, важкість випробувань. Бо скільки б ми не казали, що – так, Україна воює, бореться, змінюється, – таке узагальнення мало значить у тому сенсі, що кожна людина несе свій хрест, кожен є самотнім у своїх переживаннях і відчуттях.