Що не роковини, то дедалі важче знайти очевидців трагедії, адже будь-кому з тих, хто на власні очі бачив те жахіття, далеко за дев’яносто. Тепер, зараз, це вже обов’язок молодшого покоління не дати згаснути пам’яті про Голодомор, дбайливо передати її наступним генераціям українців. І щоб наші онуки та правнуки ніколи не забули, що тридцять другого року Господь послав Україні врожай - може не найщедріший, але достатній для того, щоб був і хліб, і до хліба. А голод же спричинив кремлівський антихрист, який забрав в мільйонів українців їжу та прирік мільйони українців на муки голодної смерті. Це про нього писав Євген Маланюк в знаменитій поезії \"Року Божого тисяча дев\'ятсот тридцять третього\".
Щоб наші нащадки завжди знали, що то був не просто штучний голод, а ретельно спланований Голодомор. Ба більше - геноцид, за всіма ознаками, як їх визначено в Конвенції ООН від 9 грудня сорок восьмого року.
Щоб на всіх континентах усвідомили, що не визнавати Голодомор – так само аморально, як і заперечувати Голокост.
Я думаю, настав час і нам самим ухвалити закон про відповідальність за невизнання цих двох безпрецедентно жахливих трагедій.